Як не сплачувати еко-податок? Про першу в Україні судову практику на користь підприємства.

Маємо розказати про одну судову практику, що відбулась декілька років тому та яскраво висвітлила всю систему роботи адміністративних судів в Україні. Це була перша в Україні судова практика на користь підприємства щодо відсутності необхідності сплати екологічного податку всіма суб’єктами господарювання після набрання чинності Податкового кодексу України - рішення суду було оприлюднено у багатьох бухгалтерських журналах та обговорювалося на різних форумах. І зверніть увагу, як це не сумно констатувати, мало що змінилося після запровадження так званої судової реформи.

 

Що змінилось після судової реформи в Україні?

Почнемо з того, що після ухвалення вистражданого Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011 р., усі суб’єкти господарювання зіткнулися з новим (за суттю) для себе екологічним податком. Цей податок потрібно було сплачувати тоді, коли провадження діяльності на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснювалось розміщеннявідходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

При цьому, податківці усіх рівнів заявляли, що такий податок мають сплачувати усі суб’єкти господарювання за утворення побутових відходів.

В народі цей податок так і прозвали – «податок на відходи».

Безкоштовні консультація з правових питань, Юридичні послуги в Києві, юрист, адвокат, нотаріус.                                                                         

Виходило, що вимога щодо необхідності усім без виключення сплачувати екологічний податок ставила у нерівне становище утворювачів відходів з іншими суб’єктами господарювання, які займались вивезенням, розміщенням та утилізацією відходів. Такий висновок ґрунтувався на тому, що у разі сплати податку як підприємством-утворювачем відходів, так і підприємством, яке виконувало утилізацію відходів, отриманих від підприємства-утворювача на підставі угод, підприємство-утворювач фактично ставало особою, що платить екологічний податок у подвійному розмірі, тому що підприємство-утилізатор обов’язково зарахує до вартості послуг з утилізації суму екологічного податку.

Багато у той час точилося різних дискусій з цього приводу. Проте лише одне підприємство в Україні наважилося в суді відстояти свою позицію щодо відсутності підстав для сплати так званого «податку на відходи». Це було підприємство, що лише утворювало побутові відходи та в подальшому передавало їх за відповідну плату на переробку або на утилізацію на відповідні полігони.

Ініціатором та за суттю ідеологом судового процесу виступив один із співзасновників юридичної компанії «ПАН АДВОКАТ», який на той час особисто надавав зазначеному підприємству певний спектр юридичних послуг.

Скориставшись правом на отримання індивідуальних податкових консультацій, підприємство звернулося до податкової інспекції з запитом на отримання консультації з приводу порушеного питання про екологічний податок «за утворення побутових відходів». Звичайно, від податкової було отримано консультацію з висновком – «платити».

Екоподаток в Україні

Підприємство оскаржило до адміністративного суду індивідуальну податкову консультацію, та як не дивно, отримало постанову суду по справі № 2а/0570/16902/2011, якою визнано податкову консультацію недійсною. Судом зазначено, що «як слідує із системного аналізу вказаних правових норм, платниками екологічного податку, прийнятно до предмету даної адміністративної справи, є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць, він не є платником екологічного податку, хоча і не входить до суб’єктного складу осіб, які не є платниками зазначеного податку. За даних обставин платниками такого податку є організації, що безпосередньо здійснюють розміщення відходів позивача на спеціально відведених місцях відповідно до укладених договорів на здійснення вивезення та утилізації побутових відходів.

Зваживши на зазначені докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість спірної податкової консультації та її невідповідність обставинам справи і нормам матеріального права. Разом з цим, згідно ст. 53 ПКУ, визнання судом податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з огляду на висновки суду».

Зазначена постанова мала ефект вибуху бомби. Представнику дзвонили з різних куточків України, постанова обговорювалася на різних форумах, друкувалася в бухгалтерських журналах, тому що це питання турбувало багатьох, адже суми податку, що потрібно було сплачувати ні за що, подекуди сягали мільйонів.

Проте в подальшому спрацювала так звана судова машина. Податкова, зазвичай, подала апеляційну скаргу. Апеляційний суд чи побоявся взяти на себе відповідальність за винесення резонансного рішення, що спричинило б шквал судових справ та зупинення сплати податку ні за що до державного бюджету, чи просто отримав указівку зверху.

Бесплатная правовая консультация, консультация по праву, юридические услуги Киев, Украина

Апеляційний суд своєю постановою повністю скасував постанову першої інстанції. Він обґрунтував таке скасування нормами Податкового кодексу, що стосується податку на додану вартість! Саме спираючись на норми податку на додану вартість, апеляційний суд скасував постанову першої інстанції та визнав чинною консультацію щодо сплати екологічного податку. Судді навіть не стали, як то кажуть, заморочуватися та вникати у суть справи, чим по факту визнали свою некомпетентність та небажання справедливо вирішити це питання.

А що ж було далі? А далі було подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. Проте до цього часу, а це вже більше п’яти років, касаційну скаргу так і не призначено до розгляду! Що ж поробиш – це і є його справжнє обличчя. Справи, що неугодні державі, просто «кладуться під сукно»!!!

Проте маємо зазначити, що саме ця судова практика все ж таки стала тією відправною точкою, що змусила наших законотворців внести зміни до податкового кодексу та фактично чітко розтлумачити норми щодо сплати «екологічного податку». Саме після цього судового процесу з 2012 року екологічний податок сплачують виключно підприємства, що розміщують відходи у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері «поводження з відходами». Тобто таким чином було досягнуто мету наведеного судового процесу, що дозволило значно зменшити податкове навантаження на усі без виключення суб’єкти господарювання в Україні.

Висновок: завжди відстоюйте свої права. Як би не хотілося деяким чиновникам, істина все ж перемагає!

 

При копіюванні матеріалу пряме посилання на джерело обов'язкове.

Скільки коштує юридична послуга